НОРМАТИВНА БАЗА З ПИТАННЯ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ БУЛІНГУ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 № 1646 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2020 р. за №111/34394);

ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)

Що таке булінг і хто може стати його жертвою?

Булінг — те ж саме, що цькування. Слово походить від англійського дієслова to bully — знущатись, залякувати. Згідно із законом, булінг стосується тільки учасників освітнього процесу — школярів та вчителів. Жертвою булінгу може стати як учень, так і вчитель. Але в законі вказано, що принаймні один з учасників конфлікту має бути неповнолітнім. Якщо вчитель цькує вчителя — це булінгом не вважається.

А якщо дитину принижують у соцмережах?

Щоб дії вважались булінгом, не обов’язково ображати жертву в реалі. Людина також може заявити про булінг, якщо їй надсилають образливі повідомлення в соцмережах.

Але тут у законі є протиріччя. Коли діти перебувають за межами закладу освіти — на власному подвір’ї чи в інтернеті, формально вони вже не є учасниками освітнього процесу. А значить, суд може вирішити, що про булінг не йдеться.

Якщо мою дитину цькують, що робити?

Батьки жертви булінгу повинні написати заяву на ім’я керівника або засновника закладу освіти. Також заяву може написати вчитель, якщо його цькує учень.

Що буде після цього?

Директор закладу освіти має скликати комісію з булінгу і викликати поліцію. Поліцейські складають протокол про адміністративне порушення. Далі рішення прийматиме суд. Загалом, процедура аналогічна тій, коли притягують до відповідальності за дрібне хуліганство та за ухилення батьків від виконання своїх обов’язків.

Інформація про подання, розгляд і реагування на такі заяви має публікуватись на сайті закладу освіти. Чи ефективно реагують у освітньому закладі на заяви про булінг — перевірятиме освітній омбудсмен.

Як довести, що це булінг, а не сварка? Це складно?

Щоб винного притягнули до відповідальності, треба довести:

• що людину цькували психологічно, фізично, економічно чи в сексуальному плані;

• що це не поодинокий випадок, а відбувалось систематично;

• що жертва булінгу зазнала шкоди — психічної або фізичної, тобто відчувала страх, приниження, тривогу, була соціально ізольована.

Бувають і інші форми цькування, які важко довести. Наприклад, бойкот, косі погляди, розповсюдження пліток чи навіть цілеспрямоване затягування відповіді на питання. Щоб довести, що це був булінг, треба долучити свідків або надати фото- чи відеодокази.

Які штрафи заплатить агресор, якщо суд погодиться, що це булінг?

За цькування можуть стягнути від 850 до 1700 гривень (або засудити до громадських робіт від 20 до 40 годин).

А якщо кривдник продовжуватиме робити те саме?

Якщо протягом року після того, як людину оштрафували, вона знову буде цькувати свою жертву, кривднику доведеться заплатити вже від 1700 до 3400 гривень (або громадські роботи від 40 до 60 годин). Такий самий штраф загрожує людям, які займались груповим цькуванням.

А хто платитиме штраф за малолітніх?

За неповнолітніх будуть розраховуватись їхні батьки або опікуни.

А якщо булінгу сприяли педагоги?

Педагогів, керівника або засновника закладу освіти можуть покарати, якщо вони були свідками цькування, але нічого не робили, щоб йому запобігти. У цьому випадку передбачено штраф у розмірі від 850 до 1700 гривень або виправні роботи на термін до одного місяця з відрахуванням 20 відсотків від зарплати.

Проблема перша. «Хіба я маю виховувати? А школа (садок) навіщо?!»

Багато батьків навіть не здогадуються, що саме вони є прикладом для дітей і несуть безпосередню відповідальність за їхнє виховання. Тому й перекладають відповідальність на дитсадки, школи і суспільство в цілому.

Проблема друга. «А коли для себе жити?»

Батьки просто не хочуть займатися вихованням дитини. Щодня знаходять десятки виправдань (в першу чергу, перед собою), аби тільки не бути поруч із дитиною.

Проблема третя: «Так багато справ! Так багато…»

Деякі батьки просто не вміють виховувати дитину. У пріоритетній шкалі багатьох із них виховання стоїть десь після «покупати кота» і «накрохмалити фіранки». З першого погляду вони – чудові батьки, у квартирі завжди все сяє, постійне різноманіття страв. Але дитина в такій ситуації отримує не такі бажані спілкування і увагу, а чергову тарілку борщу і котлету. На жаль, більшість батьків саме так розуміють турботу і виховання.

Очевидно, що дитяча агресія коріниться у стосунках з батьками (або у їх відсутності). Жорстоке покарання дитини або ігнорування її агресивної поведінки, як правило, породжують ще більшу нетерпимість і жорстокість до оточення. Саме тому з раннього віку необхідно розвивати довірливі стосунки з дитиною і бути поруч якомога більше часу!

Що можуть зробити вчителі, вихователі.

У школі, закладі дошкільної освіти вирішальна роль у боротьбі з булінгом належить учителям, вихователям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

• Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.

• Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.

• Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

• Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

• Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

• Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.

• Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

• Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.

• Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

• Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Що можуть зробити батьки

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінгу. Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінгу, то скажіть їй:

• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).

• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.